8
рідко, дуже рідко, ти відчуваєш щось подібне… це немов взлітаєш вище неба, над землею, де майже весна і розквітають фіалки… літаєш на небі, на земному такому небі… але ти всерівно рано чи пізно стикаєшся зі стіною… і відчуваєш, що хтось може вистрілити тобі в спину, або закричить: "стріляйааааай ти!"… навіть твій друг, дивлячись в твої зелені очі… і від того робиться так холодно… навіть, не питай, як холодно…
а тобі просто хочеться обійнятись з нею… подарувати квітку… сходити на rendez-vous і перевернути все з ніг і на голову… побути з тою кішкою, коли навколо ні душі… і сказати їй: "сьюзі, мила моя сьюзі, ото була весна… просто мені так хочеться, щоб в той день і кожен наступний, все було добре… і ти не собі сама… а більше для нас"…
і сказати з нею вголос… разом з нею: "я не здамся без бою!" (с)
жодних слів не вистачить передати емоцій.
це просто три години блаженної насолоди, потужної ейфорії, неймовірного кайфу.
як зайшла, так і вийшла з стадіону зі сльозами на очах…
